Переваги догоспітального відновлення прохідності дихальних шляхів




Переваги догоспітального відновлення прохідності дихальних шляхів

 

ВІДНОВЛЕННЯ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ОСОБАМИ, ЩО НАДАЮТЬ ПЕРШУ ДОПОМОГУ (НЕСПЕЦІАЛІСТАМИ)


Неспеціалісти, що проходили чи не проходили навчання з підтримки життєво важливих функцій, часто надають першу медичну допомогу на місці надзвичайної ситуації.

Часто трапляється небажання виконувати штучну вентиляцію легень методом «з рота в рот», адже потенційний ризик інфікування є бар’єром для надання першої допомоги пацієнтам з відсутнім диханням. Неекспериментальні дослідження показали, що «паніка», створена непрофесіоналами, є найбільш розповсюдженим бар’єром для надання серцево-легеневої реанімації (СЛР) пацієнтам . Вважалося, що більш проста модель з використанням тільки рук (натискання на грудну клітку без звичайної штучної вентиляції легень) потенційно зменшує бар’єри надання першої допомоги. Крім того, в більш ранніх дослідженнях Берг та ін. зауважили, що допоміжна штучна вентиляція легень з СЛР на тваринній моделі свині не поліпшила результат після надання СЛР за допомогою лише рук [3]. Неекспериментальні дослідження дорослих, що стали свідками СЛР, продемонстрували майже однакові показники виживаності серед осіб, яким надали СЛР лише за допомогою рук, і тих, кому надавали СЛР зі штучною вентиляцією легень . Обґрунтування цих досліджень включає затримку гіпоксемії через достатню оксигенацію, надану під час серцево-судинної недостатності, пасивного газообміну з непрямим масажем серця і агонального дихання, яке може бути наявним у пацієнтів, яким роблять СЛР після зупинки серця. Проте прийнятна тривалість часу надання СЛР лише за допомогою рук досі не встановлена, та більшість пацієнтів, які пережили СЛР, у кінцевому рахунку пройшли більш кваліфіковане лікування, наприклад за допомогою ендотрахеальної трубки (ЕТТ), наданої медичним працівником.

У медичних рекомендаціях з СЛР для дорослих Американської асоціації серця (ААС) 2010 р. увага звертається на такий порядок: кровообіг, дихальні шляхи, дихання з більшим наголосом на грудну компресію, ніж на вентиляцію. Це суперечить дитячим показникам, де вентиляція за СЛР показала кращі результати в порівнянні СЛР лише за допомогою рук .

 

ВІДНОВЛЕННЯ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ РЕСПОНДЕРАМИ/СТУДЕНТАМИ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ


На федеральному рівні Головне управління з забезпечення безпеки дорожнього руху (ГУЗБДР) розробило мінімальні вимоги до ресурсів і часу для надання екстреної медичної допомоги респондерами/студентами екстреної медичної допомоги (РЕМД/СЕМД) (Національний стандартизований курс), які повинні дотримуватися в усіх країнах [8]. Крім того, ГУЗБДР розробило Національний збірник практичних моделей поведінки служби екстреної медичної допомоги, який докладно описує психомоторний набір навичок, яких слід дотримуватися всім медичним працівникам.

Проте нинішня практична сфера регулюється на державному рівні та може істотно відрізнятися залежно від держави або навіть у межах тих чи інших регіонів однієї країни. Національний реєстр фахівців з надання невідкладної допомоги (НРФННД) розробив сертифікаційні тести для кожного рівня аварійного реагування, та більшість держав на сьогодні використовують основні принципи НРФННД для процедури видання дозволів. При цьому існує процес переатестації, зокрема вимога продовження навчання та курсів.

Респондер ЕМД працює разом з іншими респондерами ЕМД і медичними працівниками як частина бригади швидкої допомоги. Функціонуючи в рамках багаторівневої системи реагування, РЕМД виконує неінвазивні втручання з метою зниження рівнів захворюваності та смертності, пов’язаних з наданням допомоги у випадках медичних і травматологічних надзвичайних ситуацій, що трапилися поза межами лікарні. Мінімальні психомоторні навички, що надаються РЕМД, включають інсерцію допоміжних засобів для відновлення прохідності дихальних шляхів з метою проникнення в ротоглотку, використання мішка Амбу, відсмоктування з верхніх дихальних шляхів, а також використання додаткового кисню.

Студенти екстреної медичної допомоги діляться на декілька класів, серед яких клас B (базовий), клас I (середній) і клас А (вищий). Середній клас поділяється на групи 1985 та 1999 року. Вони, як правило, містять навчання мінімальним психомоторним навичкам і типовим процедурам щодо відновлення прохідності дихальних шляхів, а також інсерції допоміжних засобів для відновлення прохідності дихальних шляхів у носоглотку та використання додаткових пристроїв для припливно-витяжної вентиляції.

Вищий клас уміщує навчання всім процедурам базового та середнього класів з додатковим викладанням мінімальних психомоторних навичок з інсерції пристроїв для відновлення прохідності дихальних шляхів, які не призначені для розміщення в трахеї та трахеобронхіального відсмоктування з уже інтубованого пацієнта.

 

ВІДНОВЛЕННЯ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ФЕЛЬДШЕРАМИ/ТЕРАПЕВТАМИ


Згідно з правилами НРФННД, розміщеними на NREMT.org, необхідними вимогами для того, щоб стати фельдшером, є таке: вік – 18 або старше, чинна національна або державна атестація базового класу або вище, успішне закінчення курсів навчання екстреної медичної допомоги або курсів підвищення кваліфікації, які відповідають або перевищують вимоги національних курсів фельдшерів при Міністерстві транспорту США, закінчені протягом останніх 2-х років, і перевірка поточної атестації СЛР.

Апробування навчальної програми Міністерства транспорту США показало, що за стандартної програми навчання (1000–1200 годин) середньостатистичні студенти показують середні результати Атестація фельдшерів за програмою НРФННД уміщує такі вимоги: успішне складання когнітивних і психомоторних іспитів. Когнітивний іспит – це комп’ютерне тестування, яке охоплює навички відновлення прохідності дихальних шляхів, вентиляції, оксигенації, кардіології, надання допомоги в разі наявності травм, уміння проводити медичні та ЕМ операції. Тест уміщує в себе знання з надання допомоги як дорослим, так і дітям. Психомоторне тестування містить оцін ку стану пацієнта в травматичній ситуації, дихальну терапію, навички серцевої та внутрішньошлункової терапій, знання з медикаментозного лікуван ня, вивчення пероральних випадків, педіатричні та інші навички, включно з іммобілізацією хребта. Оцінка прохідності та вентиляції дихальних шляхів містить використання мішка Амбу, над’язичних повітряних трубок (НПТ) і застосуван ня ЕТІ.

Європейська модель служби екстреної медичної допомоги (франкогерманська модель) використовує багаторівневу систему, що складається з основних медичних працівників ЕМД з навичками, аналогічними навичкам студентів екстреної медичної допомоги, а також з медпрацівників із середнім рівнем з навичками, аналогічними до вищих груп медиків або фельдшерів. Останній рівень складають лікарі, що працюють на наземному транспорті або вертольотах. Робота лікаря починається або після повідомлення з диспетчерського центру, або після прибуття на місце події. Ці лікарі повинні відповідати регіональним і національним вимогам, щоб мати можливість співпрацювати в системі ЕМД. Подібні вимоги не стандартизовані, але, як правило, включають в себе, як мінімум, дворічне навчання та закінчення ординатури, а також практичний досвід інтубації, встановлення центрального катетера та плевральної дренажної трубки.

 

МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОХІДНОСТІ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ДО ПРИБУТТЯ В ЛІКАРНЮ


Рішення про необхідність проведення процедури відновлення прохідності дихальних шляхів має велике значення для надання допомоги та виживання пацієнтів. Залежно від рівня навчання медпрацівник проводить швидку оцінку та приймає рішення щодо того, чи потрібне якесь втручання. Відновлення прохідності дихальних шляхів зазвичай обмежене досвідом, освітою та наявними ресурсами медпрацівника.

 

Самостійне дихання


Самостійне дихання залишається доцільним рішенням для забезпечення прохідності дихальних шляхів, коли медичний працівник стикається з пацієнтом у свідомості за вільної прохідності дихальних шляхів. Допомога для самостійного дихання може бути виконана способом розміщення назальних або оральних дихальних трубок. Оксигенація може бути поліпшена за допомогою додавання кисню через носові порожнисті голки, звичайні маски або кисневі маски з клапаном, що пропускає повітря в одному напрямку (таблиця 1). На жаль, досягнення максимального рівня FiO2 часто переоцінюється медпрацівниками та призводить до гіповентиляції, в результаті чого підвищений вміст вуглекислоти в крові не може бути нормалізованим за допомогою збільшення рівня кисню.

Максимальний рівень оксигенації FiO2 під час використання різних приладів

Деякі системи ЕМД нещодавно встановили роль автоматизованої тривалої допоміжної інтраназальної вентиляції легень постійним позитивним тиском (CPAP) в якості додаткового способу допомоги пацієнтам з самостійним диханням. Щоб застосувати CPAP, медичний працівник одягає обтягуючу маску пацієнтові з самостійним диханням, якщо його стан дозволяє. В одному з досліджень була розглянута ефективність догоспітального CPAP у наданні допомоги за гострого набряку легень, у результаті чого було знайдено зниження частоти інтубації та смертності в конкретній групі пацієнтів. Однак цей спосіб впливу потребує сприяння з боку пацієнта та може бути застосований тільки до пацієнтів зі стабільним психічним станом, здатним дотримуватися інструкцій. Іншим недоліком є кількість часу, необхідна для застосування та використання цієї форми допоміжної вентиляції. В якості вичікувальних заходів CPAP і двофазна вентиляція (BIPAP) можуть виявитися корисними, однак це має вирішальне значення на догоспітальному етапі для медичного працівника, оскільки йому необхідно зрозуміти, чому вентиляція недостатня та остаточно убезпечити дихальні шляхи пацієнта за виникнення дихального колапсу.

Умови надання невідкладної допомоги можуть значно обмежити безпеку, дозволяючи пацієнтові продовжувати самостійне дихання. Це особливо правильно за травматичної ситуації, в якій існує загроза пошкодження дихальних шляхів або серцево-судинної недостатності, за яких потрібне якнайшвидше та радикальне відновлення прохідності дихальних шляхів.

 

Штучна вентиляція легень з рота в рот


Штучна вентиляція легень з рота в рот або з рота в ніс, як і раніше, визнається догоспітальним способом відновлення прохідності дихальних шляхів. Однак цей спосіб з деяких пір був визнаний недостатньо дієвим у зв’язку з поширенням СЛР за допомогою рук. Слід використовувати відповідні маски, якщо вони доступні.

 

Мішок Амбу


Мішок Амбу залишається стандартним початковим способом відновлення прохідності дихальних шляхів у догоспітальних і госпітальних умовах. Правильна преоксигінація перед інтубацією забезпечує пацієнтів поліпшеною оксигенацією та збільшує час уникнення гіпоксемії. Мішок Амбу може бути застосований в якості єдиного способу лікування або в поєднанні з іншими пристроями. Мішок Амбу може також використовуватися під час самостійного дихання як метод підтримки тиску пацієнтів з депресією дихального потоку та недостатньою вентиляцією. Це схоже на використання CPAP або BIPAP для допомоги пацієнтам з самостійним диханням, але недостатнім насиченням киснем або вентиляцією.

 

Ротоглоткові та носоглоткові повітроводи


Використовуються як допоміжний пристрій для самостійного дихання або допоміжної вентиляції. Часто використовуються медичними працівниками на догоспітальному етапі для поліпшення оксигенації та вентиляції. Ці пристрої часто застосовуються з метою затягнути час, поки не буде можливості для більш якісного лікування. Існують деякі обставини, які забороняють їх використання (важке травмування обличчя та голови).

 

Над’язикові пристрої для відновлення прохідності дихальних шляхів


Розміщення НПТ для відновлення прохідності дихальних шляхів вимагає меншої підготовки, ніж ЕТІ . І сама процедура є менш інвазивною. Медичними працівниками з недостатньою практикою в поводженні з ЕТІ ці пристрої використовуються для кращої вентиляції під час транспортування, ніж за використання мішка Амбу. Крім того, над’язикові пристрої для відновлення прохідності дихальних шляхів можуть використовуватися як допоміжний інструмент за невдалої інтубації у відповідності до складного алгоритму прохідності дихальних шляхів за даними Американського товариства анестезіології (АТА) .

Деякі з найбільш поширених над’язикових пристроїв для відновлення прохідності дихальних шляхів містять НПТ, ларингеальні трубки та двоходові інтубаційні трубки. Початкові оцінки над’язикових пристроїв для відновлення прохідності дихальних шляхів як альтернативи ЕТІ на догоспітальному етапі були багатообіцяючими [13]. На жаль, виявилося, що їх використання викликало низку несподіваних ускладнень, таких як аспірація, травми м’яких тканин, травми дихальних шляхів, гіпоксія, гіперкапнія та травми голосових зв’язок.

 

Ендотрахеальна інтубація


Кращим вибором для найбільш повного забезпечення прохідності дихальних шляхів на догоспітальному етапі залишається ЕТІ. Інтубаційна трубка з надувною манжетою в трахеї дозволяє вдатися до припливно-витяжної вентиляції, позитивного тиску в кінці видиху (ПТКВ), припливно-витяжного маневру розкриття альвеол і захисту від аспірації. Численні дослідження підтверджують, що вміння робити ЕТІ вимагає ретельної підготовки та досвіду .

Медичним працівникам слід впізнавати правильне розміщення трубки за допомогою медичного огляду та капнографії, вони також повинні бути оснащені всім необхідним для обробки ран після невдалих інтубацій. Досвід поводження з гумовим еластичним катетером або НПТ може допомогти медикам врятувати пацієнта за гострої непрохідності дихальних шляхів. Крім того, фахівці догоспітальної допомоги під час непрохідності дихальних шляхів повинні бути здатними виконувати крікотиреотомію, коли інші методи вентиляції небезпечні або неможливі.

 

Порівняння швидкої послідовності інтубацій з немедичною інтубацією


Фармакологічний м’язовий параліч розслабляє фарингеальні та лицьові м’язи, що призводить до поліпшення умов інтубації. Методи швидкої послідовності інтубацій (ШПІ) включають фармакологічне розслаблення м’язів і використовуються анестезіологами та лікарями екстреної медицини. Однак існує один недолік цих методів, який полягає в усуненні здатності пацієнта дихати самостійно в разі невдалої інтубації. Тим не менше, багато лікарів, навпаки, стверджують, що оптимальні умови інтубації мають бути досягнуті ще до спроби інтубації в умовах догоспітального лікування. Причиною цього є те, що догоспітальне втручання в дихальні шляхи часто не терпить зволікань через травми, зупинки серця, гіпоксії або аспіраційний ризик.

 

РЕЗУЛЬТАТИ ТА КОМЕНТАРІ


Хоча мало хто суперечить важливості забезпечення прохідності дихальних шляхів, дискусії тривають на тему догоспітального використання ЕТІ. Багато наявних на сьогодні публікацій підтримують ідею про те, що на догоспітальному етапі використання ЕТІ пов’язано з більш високою частотою смертності .

Одне проспективне дослідження, проведене Кобасью та ін., показало, що в 31 % випадків інтубації на догоспітальному етапі проходять невдало, але при цьому не було знайдено відмінностей у рівні смертності між пацієнтами, які були інтубовані правильно, та тими, хто неправильно . Це дослідження також показало, що використання мішка Амбу є додатковим альтернативним методом відновлення прохідності дихальних шляхів для тяжкохворих пацієнтів у травматологічних обставинах. Порівняння з мішком Амбу в одному з останніх досліджень показало розширені можливості відновлення прохідності дихальних шляхів, які будуть незалежно пов’язані зі зменшенням шансів неврологічно сприятливого виживання].

Проте в інших дослідженнях припустили, що ЕТІ є необхідним компонентом для виживання пацієнта. Мірафлор у співавторстві з ін. продемонстрував, що терміни інтубації спочатку стабільних, помірно травмованих пацієнтів впливають на смертність. Рання інтубація була пов’язана зі зменшенням ризику смертності на 85 % у цій конкретній групі пацієнтів .

Незалежний аналіз результатів великого реєстру травм показав зв’язок між інтубацією та смертністю серед окремих пацієнтів з травмами з коматозної шкали Глазго (КШГ) від 8 і менше. Однак субаналіз показав, що органи та тканини з великою кількістю спроб інтубації мали, навпаки, знижену смертність. Система ЕМД (Medic One) в окрузі Кінг (Вашингтон) широко використовує ЕТІ на догоспітальному етапі та показує кращі показники виживання в порівнянні з системою, що бере участь у цьому дослідженні, з меншою кількістю догоспітальних інтубацій .

Реанімаційна клінічна документація результатів об’єднала зведені дані з 16 штатів США та дослідження позалікарняних способів відновлення прохідності дихальних шляхів та їх результати. Числа були використані з набору загальнодоступних даних з Національної інформаційної системи служби екстреної медичної допомоги (НІССЕМД) 2008 року. З 4383768 випадків ЕМД у 10356 використовувалася ЕТІ, в 2246 – альтернативні повітроводи, а в 88 – крікотиреотомія. Загальна ймовірність успіху ЕТІ склала 77 %. Регіональна варіативність показала найвищий рівень невдалих ЕТІ в південній частині США.

Медичні працівники системи ЕМД у Німеччині показали однозначно більшу кількість пацієнтів, що були виписані після перенесеної зупинки серця (17,1 %), ніж фельдшери тієї ж системи (3,9 %). Дехто пояснює цю різницю в результатах тим, що лікарі Німецької системи ЕМД володіють відмінними навичками відновлення прохідності дихальних шляхів. На відміну від цього дослідження, дослідження Нікола у співав. з ін. вказує, що фельдшери з Сієтла (Вашингтон) надають інформацію, що у випадках зупинки серця поза межами лікарні кількість пацієнтів, що вижили, склала 16,3 %. Таким чином, показники ЕТІ кращі, ніж у інших системах, що брали участь у дослідженні . Тим не менше, важливо відзначити, що була значна регіональна відмінність у кількості врятованих між системами. Система ЕМД округу Кінг (Medic One) підтримує програму навчання відновлення прохідності дихальних шляхів з показниками успішності інтубації більше 98 %. Дослідження ЕТІ підтверджують думку, що високоточне відновлення прохідності дихальних шляхів має сильний зв’язок з навчанням, а в кінцевому рахунку – з результатами пацієнтів. Відносно продуктивності та результатів дослідження ЕТІ також показують, що системи з добре підготовленими медичними працівниками можуть конкурувати в продуктивності та результативності з лікарями моделей ЕМД.

У той час як дані, пов’язані з застосуванням ЕТІ поза межами лікарні, та результати виживання залишаються суперечливими, зрозуміло, що нинішній рівень підготовки американських фельдшерів і лікарів європейської ЕМД не є достатнім, щоб гарантувати стовідсотковий успіх інтубації. В Європі велика кількість вимог до процедур знижується локально з метою забезпечення наймання достатньої кількості лікарів. Наприклад, на деяких німецьких землях для кваліфікації медичного працівника ЕМД необхідний мінімум складає лише 25 інтубацій. Це значно менше, ніж 200 інтубацій, які Бернхард зі співавторами вважали за необхідні для збільшення рівня успішних інтубацій з 82 до 92 %. У цей час від фельдшерів-стажерів у США вимагають тільки п’ять спроб ЕТІ для отримання національної сертифікації фельдшерів. Погане навчання та відсутність досвіду можуть пояснювати, чому багато систем з найманими фельдшерами або лікарями демонструють погані результати лікування пацієнтів, низьку ступінь успіху або велике число ускладнень після ETI.

Існує думка, що над’язикові пристрої повинні замінити ЕТІ під час лікування у догоспітальних умовах. Санде та ін. провели ретроспективний аналіз 347 дорослих пацієнтів у Норвегії. Успішність застосування ларингеальної трубки склала 85,3 %, з першого разу – 74,4 %. Витік повітря (17,6 %) та аспірація (12,7 %) були зареєстровані як ускладнення.. Дослідження трупів, зроблене Шмідбауером та ін., показало, що тиск на вдиху 40 та 60 мБар призвів до шлункової інсуфляції за застосування всіх вивчених пристроїв (LMA-Supreme®, LMAProseal®, ларингеальні трубки LTS-D і LTS II, Combitube® та i-gel®). Тиск інсуфляції під час вентиляції поза межами лікарні важко контролювати, а випадкова інсуфляція шлунка та стравоходу може призвести до аспірації. Крім того, існують випадки, коли використання двоходової інтубаційної трубки Combitube® сприяє аспірації, травмуванню та пошкодженню голосових зв’язок .

Модель зупинки серця свині продемонструвала стискання внутрішніх і зовнішніх каротидних судин під час розміщення НПТ (King LTS-D®, LMA Flexible®, двоходова інкубаційна трубка Combitube®). Повторний аналіз даних, отриманих після багатоцентрового дослідження пацієнтів, які страждають від серцевого нападу поза межами лікарні, показав, що застосування ETI було пов’язано з поліпшенням результатів використання НПТ. Однак сповторювальні фактори в цьому аналізі можуть вплинути на застосовність цих результатів. Крім того, інші дослідження не показали жодної різниці в неврологічно сприятливих результатах між пацієнтами з НПТ та ETI у випадку серцевого нападу поза межами лікарні . У той час як НПТ залишаються ключовим компонентом у догоспітальному відновленні прохідності дихальних шляхів, вони не можуть замінити ETI.

 

ОСОБЛИВІ ПРИМІТКИ


Жертви травмування є цікавою підгрупою догоспітальних пацієнтів. Ці люди часто гіповолемічні через травматичне ушкодження. Наприклад, двосторонні переломи стегнової кістки можуть призвести до втрати великої кількості крові (три та більше літрів), тазові переломи можуть спричинити небезпечні для життя кровотечі протягом декількох хвилин після травми. На догоспітальному етапі у травмованих хворих застосування ETI було пов’язано з гіпотонією та зниженням рівня виживаності [15]. Проте забезпечення прохідності дихальних шляхів у пацієнта з загрозою гемодинамічного колабування має вирішальне значення. Анестетик для вступного наркозу та вентиляція з припливновитяжним тиском може посилити відчутну гіпотонію від кровотечі. Вентиляція з припливно-витяжним тиском призводить до зменшення повернення венозної крові до серця та може спричинити серцево-судинну недостатність. Переливання рідин (здебільшого антигенів і факторів згортання крові) повинні проводитися разом з вентиляцією з припливно-витяжним тиском.

Професійні та надійні навички медичного відновлення прохідності дихальних шляхів важко отримати та зберегти. В одному педіатричному дослідженні вчені дійшли висновку, що застосування НПТ призвело до більш швидкого відновлення проходження дихальних шляхів з меншою кількістю ускладнень. Незважаючи на те, що кількість спроб вставляння повітроводів не була статистично різною, фельдшери в змодельованій ситуації педіатричної зупинки дихання надавали перевагу ларингеальній трубці King, ніж звичайному повітроводу ETI . Інші дослідження показали, що використання НПТ є безпечним і ефективним в порівнянні з мішком Амбу для реанімації новонароджених. Ця група пацієнтів, швидше за все, як і раніше, залишається проблемою для догоспітальних медичних працівників, оскільки ще не існує стандартів кращої освіти та технічного обслуговування.

Потрібно брати до уваги і час до прибуття в лікарню. Далекі відстані можуть викликати необхідність застосування ETI з метою забезпечення прохідності дихальних шляхів. Наприклад, переміщення рідин в організмі для уникнення кровотечі та відновної внутрішньовенної терапії під час реанімації може стати причиною дихальної недостатності з набряком легень. У цій ситуації має сенс превентивно забезпечити прохідність дихальних шляхів пацієнта перед транспортуванням.

Протоколи застосування повітроводів у бойових ситуаціях досі не визначені.. Вивчення догоспітального відновлення прохідності дихальних шляхів під час операції «Звільнення Іраку» показало успіх застосування ETI в 95,7 % випадках  (на відміну від одного з останніх досліджень, в якому було припущено, що відновлення прохідності дихальних шляхів і рятувальні заходи з втручанням до грудної клітини найчастіше пропускалися в умовах бойових дій ). Не важливо, які поточні дані можуть застосовуватись, слід зачекати, доки з’являться кращі протоколи та більш точні стандарти підготовки з підвищення якості догоспітального відновлення прохідності дихальних шляхів в умовах бойових дій.

 

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ


Пристрої відеодопомоги для відновлення прохідності дихальних шляхів, ймовірно, стануть складовою частиною навчання відновленню прохідності дихальних шляхів на догоспітальному етапі в майбутньому. На сьогодні декілька портативних ларингоскопів, серед яких GlideScope®, Pentax®, Storz® (DCI та CMAC), Airtraq® і McGrath®, використовуються для анестезії та надання екстреної медичної допомоги. Ларингоскопія з відеопідтримкою часто використовується в якості основного методу інтубації для пацієнтів з можливими проблемами дихальних шляхів або травмами шийного відділу хребта. Крім того, ці відеопристрої часто використовуються як методи порятунку після невдалої інтубації. Проте широке розповсюдження ларингоскопії з відеопідтримкою на догоспітальному етапі досі не отримало загального визнання.

На сьогодні декілька досліджень порівняли відеоларингоскопію зі звичайною прямою ларингоскопією (ПЛ). Азіз у співавт. з ін. продемонстрували загальний показник успіху інтубації GlideScope® у значенні 97 % з 94 % ймовірністю успіху інтубації GlideScop® після невдалої спроби ПЛ. Дослідження також показали, що відеоларингоскопія призводить до покращення язикової візуалізації, проте швидкість інтубації варіювалася залежно від пристроїв відеоларингоскопії та незначним чином перевершувала ПЛ . Крім того, дослідження показали велику різницю показників успішності ETI залежно від типів пристроїв відеоларингоскопії . Це внеможливлює екстраполяцію даних з одного дослідження та його застосовування до всіх пристроїв відеоларингоскопії.

В одній з оглядових статей наведено збільшений успіх першої спроби та зменшений час інтубації в неекспертних дослідженнях GlideScope® у порівнянні з ПЛ. Однак ці автори вказали на необхідність подальшого детального розгляду цієї кореляції [42].

Одне фельдшерське дослідження ще раз підтримало висновки про те, що за допомогою відеоларингоскопії візуалізація голосових зв’язок була покращена [43]. Тим не менше, те ж саме дослідження показало аналогічні показники успіху ETI для відеоларингоскопії та ПЛ. Незважаючи на суперечливі дані, є сенс зачекати, доки відеоларингоскопія стане одним з основних методів для відновлення прохідності дихальних шляхів. Полегшення доступу до цих пристроїв під час тренування медичних працівників збільшить можливості ознайомлення та застосування відеоларингоскопії.

Додаткові міркування щодо майбутніх перспектив вміщують застосування капнографії в догоспітальних умовах. Ця форма пропонує неінвазивні підтвердження розміщення ЕТТ, забезпечує в режимі реального часу вимірювання вентиляційної стану пацієнта та може допомогти в умовах підвищеної складності відновлення прохідності дихальних шляхів [44, 45]. Розповсюдження використання капнографії в області екстреної медицини, швидше за все, сприятиме майбутньому її використанню в догоспітальних умовах.

 



Создан 11 апр 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником